Поети

Ми можемо виразити ідею ТВОРУ: висміювання українських панів і чиновників, козацьких старшин, їх паразитичного життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок і водночас уславлення патріотизму, вірності обов'язку, мужності, товариської солідарності.

-        За жанром «Енеїда» - епічна травестійно-бурлескна поема.

Поема – бо це віршовий великого розміру твір, в якому змальовуються значні події, яскраво розкриваються людські характери, глибокий психологізм.

Епічна - бо в ній говориться про людей, їх вчинки, переживання, боротьбу тощо в розповідній формі.

Травестійна - бо автор переодяг античних героїв Вергілієвої «Енеїди» в українське вбрання, переніс їх в історичні умови саме українського життя XVIII ст., зокрема побуту козаків- запорожців, українського панства, чиновників та простого люду.

Бурлескна - бо події і люди змальовуються здебільшого в жартівливому знижувальному тоні.

- У нас працювали п’ять трійок, які досліджували проблему «Показ соціального життя тогочасного українського суспільства у поемі «Енеїда».

Повідомлення 1.

Як у творі І. Котляревський зображує кріпацтво? Кого і яким чином він критикує у злочинних діях проти простого люду?

Найважливішою рисою епохи І. Котляревського було кріпацтво, але в поемі не дано розгорнутих картин кріпосницької дійсності, тільки в окремих місцях автор виступає проти неподобств цієї системи. Найгостріший, хоч і непрямий виступ знаходимо в описі пекла:

Панів за те там мордували

І жарили зо всіх боків,

Що людям льготи не давали

I ставили їх за скотів.

Багатство поміщиків зростало за рахунок важкої підневільної праці кріпаків, тому, чим більше кріпаків мав дворянин, тим більшим паном він вважався. Це явище І. Котляревський висміює в монолозі Зевса, який, пророкуючи майбутнє Енеєві, говорить:

Не малий буде він панок.

На панщину весь світ погонить...

Досить прозоро натякає письменник на тодішні порядки, при яких вільні, але бідні люди часто потрапляли в кріпацтво через крутійство і загарбництво поміщиків. Коли троянці проїздили повз островів Цирцеї, паромщик застерігає Енея від злих зазіхань чарівниць, які обертали людей на тварин. Поміщики за тодішніми законами мали право робити з кріпаками, що хотіли: міняти, продавати, купувати! Це явище теж знайшло своє відтворення в «Енеїді»: Юнона обіцяє дати Еолові «дівку чорнобриву», тобто невільницю- кріпачку. У пеклі бачимо панів, які були «дівок охочі бить», зустрічаються тут також кріпаки «і панські, і казенні».

Разом з тим І. Котляревський відзначив появу і нового експлуататора: бог вогню, бог-коваль Вулкан поводиться зі своїми підлеглими як дрібний буржуа-жмикрут.

Він сам ...потіє і трудиться,

Всіх лає, б'є, гука, яриться

К роботі приганя майстрів.

Повідомлення 2.

Все чиновне панство, яке в поемі виведено в образах богів- олімпійців, за всяку найдрібнішу послугу вимагає нагороди. Без хабара нікуди не можна поткнутися.

Сама Юнона, дружина верховного бога, не наважується без хабара просити бога вітрів Еола, щоб той зробив бурю на морі, і Еол за «подарунок» згодний на злочин — потопити в морі сотні невинних людей, які ніякого зла йому не зробили.

Харон, перевізши Енея та Сівіллу через Стікс, «взяв півалтина за труди» (алтин — сім копійок).

Еней, добре знаючи «божеські звичаї, під час бурі поспішає пообіцяти богові моря «півкопи грошей» (копа — 50 копійок), і хоч Нептун і раніше знав, що вітри не мають ніякого права на його «вотчину» — море, та лише тепер виганяє їх. Якби Еней не дав хабара, Нептун і пальцем не ворухнув би, щоб допомогти йому.

Навіть до рідного батька Зевса Венера не може з'явиться з порожніми руками, коли їй потрібно умовити його стати на захист Енея: вона «пішла к Зевсу на ралець» — тобто з якимсь подарунком. Такий же «ралець» обіцяє богам і Еней, коли троянські жінки підпалили човни. У відповідь на таку обіцянку зразу ж із неба дощ полився.

В годину весь пожар залився

Бахнуло з неба, мов із бочки...

Богині Прозерпині, дружині підземного царя Плутона, Еней приносить золоту гілку, щоб задобрити її чоловіка -

Сівілла теж не відстає від всевладних «богів» тодішнього суспільства. Вона просить в Енея телицю для Феба, бога сонця і покровителя всіх страждаючих, а для себе безцеремонно вимагає: «Мені дай зараз за роботу». Сівілла, яка знала все на світі, свідчить, що для того часу хабарництво мало силу неписаного закону, було дуже поширене: «Ти знаєш,— дурень не бере: У нас хоть трохи хто тямущий, Уміє жить по правді сущій, То той хоть з батька, то здере».

Гострий осуд І. Котляревським цього потворного явища найяскравіше проявився в тому, що дряпічок-чиновників письменник поміщає в пекло. Тут бачимо суддів, які «по правді не судили та тільки грошики лупили і одбирали хабарі»; крючкодера-жмикрута, який чиєсь «діло», тобто судову справу, так «переіначив», що навіть за тогочасними законами, за якими рідко карали хабарників він міг потрапити у Сибір; у пеклі дуже багато різних чиновників- крутіїв, бо все тодішнє чиновництво, за мізерним винятком, грабувало народ, беручи хабарі.

Повідомлення 3.

Яке значення мала протекція у стосунках між людьми? Чи підлягало це засудженню в тогочасному суспільстві?

Щоб досягти чогось, потрібно було мати якогось покровителя, чиюсь протекцію. Неписані закони протекції І. Котляревський гостро висміяв. Так, Анхіз, який був страшний п'яниця і вмер, залившись від сивухи, потрапив до раю за протекцією Венери, був у родинних зв'язках з богами:

Він божої,— сказала,— крові

І по Венериній любові,

Де схоче — буде там і жить.

Чому письменник негативно ставиться до «духовного чиновництва» — служителів церкви?

Жодного разу в поемі ці «пастирі духовні» не згадані прихильно — вони завжди подані в сатиричному плані. Представники різних рангів духівництва — чорного і білого (ченці і попи) — печуться в пеклі нарівні з іншими грішниками за те, що не пильнували своєї «пастви», тобто не навчали людей добра, а прагнули до збагачення, не гребуючи ніякими засобами наживи. Щоб підкреслити облудність духівництва — цього «халтурного роду», І. Котляревський іноді навмисно плутає слова, називаючи попів жерцями, жерців попами, або прирівнює останніх до ворожбитів і чаклунів. Висміює письменник і показну набожність різних ханжів. У пеклі знаходяться також ...святі понури...

Що не дивилися і на світ...

На чотках мир пересуждали

І вдень ніколи не гуляли,

Вночі ж було не без гостей.

Повідомлення 4.

І. Котляревський виступає як миролюб, він протистує проти будь-яких проявів насильства і особливо проти війн.

Так як письменник сам брав участь у воєнних походах і бачив, скільки горя і сліз несе війна трудовому народові, він гостро сатирично зображує храм бога війни дволикого Януса.

Війна в кривавих ризах тут,

За нею рани, смерть, увіччя,

Безбожність і безчоловіччя

Хвіст мантії її несуть.

У такому ж плані зображено і картини бою, коли озвірілі люди калічать та знищують один з одного:

Тріщали кості, ребра, боки,

Летіли зуби, пухли щоки,

З носів і уст юшила кров:

Хто рачки ліз, а хто простягся,

Хто був шкереберть, хто качався

Хто бив, хто різав, хто колов.

Чимало батальних епізодів зображено карикатурно. Відверте глузування над войовничістю латинських правителів бачимо в сцені воєнних приготувань.

Квачі, помело, макогони

В пушкарське відомство пішли

Колеса, бендюги і кари

І самії церковні мари

В депо пушкарськеє тягли.

Для куль — то галушки сушили,

 А бомб —то з глини наліпили,

А слив солоних — для картеч.

І. Котляревський відверто проявляє свої симпатії до миролюбивої політики Латина і гостро засуджує войовничі настрої Амати. Але коли під тиском дружини Латин дає згоду на війну, автор змінює своє ставлення до цього персонажа. З угодливим глузуванням і неприхованим презирством зображує письменник і «причину» війни: під час полювання хорти Енея розірвали улюбленого цуцика старої Аматиної няньки, що жила самотньо в лісі. Із-за цього цуцика ллється кров, гинуть люди, знищуються матеріальні цінності. І. Котляревський гостро засуджує війну за інтереси панівної купки, але до війни за «общее добро», за інтереси народу він ставиться з повагою.

Повідомлення 5.

У його пеклі виведено цілу галерею повнокровних соціальних типів, які досить рельєфно відтворюють риси тогочасної дійсності, тут бачимо жорстоких і несправедливих панів, хабарників і крутіїв-чиновників, жадібних і скупих попів, представників військової і цивільної влади та інших «п'явок людських». Але, засуджуючи пороки тогочасного суспільства не стільки із соціальних, скільки з моральних позицій, І. Котляревський посадив до пекла немало й людей з народу. Тут мучаться злодії, вбивці, самогубці, брехуни, звідниці, ледарі, сутяги і т. д. Зокрема слід відмітити, що митець, який був педагогом, гостро засуджував і погане виховання дітей. Але на всіх цих грішників письменник звертає менш уваги — найчастіше він її тільки перелічує, в той час як на описі правил соціального порядку зупиняється докладніше і звертається до них неодноразово.